SPICE KING
Історія спецій
Торгівля спеціями в Галичині та середньовічному Львові
Повернутися на Головну
Повернутися на початок розділу Історія спецій
Торгівля спеціями в Галичині та середньовічному Львові
У середньовічному Львові важливі купецькі спільноти поряд з русинами представляли євреї, вірмени, мусульмани (татари), а також греки та італійці (венеційці й генуезці).
Єврейські купці
Єврейські купці прийшли в Галичину із Заходу як біженці від переслідувань у Західній Європі (1292 рік – вигнання їх з Англії, 1394 р. – з Франції, 1490-і роки – з Іспанії і Португалії (євреї-сефарди) та з Німеччини (євреї-ашкенази). Євреї діяли за принципом осідлої логістичної мережі, яка базувалася як на крупних містах (для торгівлі оптом), так і вглиб - на великій кількості невеликих міст і сіл (для роздрібної торгівлі та зворотньому бартері), і оперували крамницями імпортних продуктів kolonyal gesheft (קאלאניאל געשעפט – «колоніал гешефт»). Вони торгували місцевими продуктами харчування (у т.ч. горіхами, медом, олією, оселедцем, свіжими фруктами, кукурудзою та іншими злаковими), екзотичними та імпортними продуктами (апельсинами, лимонами, кавою, какао, керобом, копченими шпротами, чаєм), алкоголем (анісовою горілкою, віскі, спиртом та вином), спеціями (гвоздикою, імбирем, корицею, чорним перцем, шафраном), прянощами (гірчицею, кмином, кропом), сушеними фруктами (зокрема, родзинками), вовною, інструментами, лоєм, льоном, нитками, оксамитом, тканиною, хутром, шкірою. Єврейська комерційна мережа, як правило, була основною ланкою між сільським населенням і ринковою економікою.
Вірменські купці
Вірменські купці прийшли в Галичину зі Сходу наприкінці XIII ст. і особливо в XIV ст. як біженці спочатку від сельджуків (після пограбування столиці Вірменського царства Баградітів Ані в 1045 році - міграція до Каффи (сучасна Феодосія, Україна), Тани (сучасний Азов, рф) і Кам'янця (в сучасній Білорусі)), а потім від переслідувань османів (після захоплення Криму у 1475 році - міграція на землі Східної та Центральної Європи, в Молдавію і Трансильванію (історична область сучасної Румунії)). Вірмени діяли за принципом транзитно-осідлої логістичної мережі торгових постів, які простягалися від Малої Азії до Західної Європи і Англії, а також на південь до Африки (зокрема, Абіссінії, сучасна Єфіопія), та зосереджувалися на крупних логістичних вузлах-містах переважно на торгівлі оптом. Вони торгували прянощами та шовком зі Сходу, які везли сухопутними караванними шляхами до північної Польщі та далі на північ і захід до Європи. Вірменська торгівля також була орієнтована на південь через чорноморський порт Трапезунд (нині в Туреччині), звідки вона прямувала на південний захід до Середземного моря та на південний схід до Персії.
Торгівельний Львів
1353-1356 року король Польщі (яка захопила Львівську і Перемишльську землі 1340 року) Казимир ІІІ Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування з особливим привілеєм вірменським купцям.
1379 року Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «абсолютне право складу» за привілеєм короля Польщі, Угорщини та Русі (Галичини і Володимирії) Людовика (Лайоша) І Великого. Воно передбачало, що всі купці (зокрема, згадувалися купці Угорщини та Польщі (переважно з Кракова)), які везли товари через місто, були зобов'язані впродовж двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі.
1444 року за привілеєм короля Польщі, Русі, Угорщини та Хорватії і Великого князя Литовського Владислава ІІІ Варненчика Львів отримав «генеральне право складу» без зазначення певного часу складування на товари, які привозилися до міста зі Сходу. Купець, що прибув зі східних країв, скільки б він не залишався у місті, не мав права їхати з товарами далі Львова, а змушений був відпродати їх оптом місцевим купцям. Лише член міської громади мав право вільно купувати товари у заїжджих купців, а також продавати ці товари у крамницях. Іноземним купцям було заборонено проводити між собою торговельні операції під загрозою конфіскації усього товару. Саме з цим привілеєм можна багато у чому пов’язувати збагачення львівських купців, які фактично монополізували торгівлю східними товарами у Речі Посполитій.
Львів став важливим ремісничим і торговельним центром на одній з трьох головних європейських Via Regia ("королівських доріг": Київ-Сантьяго, москва-Венеція і Константинополь-Любек) на перехресті шляхів зі сходу - з Києва і з півдня - з Аккермана в північно-західному Причорномор'ї (сьогодні - Білгород-Дністровський Одеської обл.) на захід через польські Краків і Вроцлав - до крупного європейського логістичного центру у німецькому Лейпцигу (з розгалуженнями у Скандинавію, Голландію і Англію) і далі - до Парижа і решти Франції та південніше - до Іспанії і Португалії.
Харчування у Галичині
Основною їжею у Східній Європі до другої половини ХІХ ст. (коли картопля, завезена з Південної Америки в Європу іспанцями ще на початку XVI ст., стала настільки поширеною, що перетворилася на основний продукт харчування) були зернові культури (пшоно, жито, ячмінь, овес, гречка та пшениця), доповнені капустою, огірками та коренеплодами (ріпою, бруквою, буряком, чорною та білою редькою, пастернаком, морквою, цибулею, часником), у вигляді крупи, каші, супу чи хліба.
М’ясо було представлене яловичиною, телятиною, ягнятиною (м’ясо молодого баранчика) та бараниною (м’ясо зрілих овець); риба - оселедцем, коропом, окунем, щукою; птиця - куркою, качкою, гускою, індичкою, голубами); фрукти - яблуками, грушами, вишнями, сливами), ягоди - журавлиною, зеленим і рожевим агрусом, червоною (порічками), білою і чорною смородиною, ожиною, чорницею, малиною, суницею.
Спеції та прянощі входили до складу єврейських імбирних пряників по суботах та перченого горошку як гарніру до смаженої гуски, нашаткованої соленої капусти (посипаної кмином), солених в бочках огірків (приправлених кропом). Більш дорогі індійські спеції (гвоздику, корицю, шафран), присутні на столах вельмож і шляхти, часто заміняв часник.
З 1834 року аніс, гвоздику і мускатний горіх у своїх гірких настоянках почала використовувати лікеро-горілчана фабрика Маєра Бачелеса (сина засновника династії Лейби Бачелеса), який успадкував її 1810 року, 1848 року змінив ім'я на Леопольд Максиміліан Бачевські і заснував бренд "Л.М. Бачевські. Майстер і сини", а вже після його смерті 1857 року фабрику 1875 року успадкував син Юзеф Адам, народжений 1829 року, який егоїстично ребрендував його назву у теперішню "J.A. Baczewski. 1782", приписуючи до своїх ініціалів дату заснування фабрики ще дідусем і ним же отриманий 1807 року титул "цісарського придворного постачальника".
Євреї в Галичині
Вірмени в Галичині
Повернутися на початок розділу Історія спецій
Повернутися на Головну
Повернутися на початок розділу Історія спецій
Торгівля спеціями в Галичині та середньовічному Львові
У середньовічному Львові важливі купецькі спільноти поряд з русинами представляли євреї, вірмени, мусульмани (татари), а також греки та італійці (венеційці й генуезці).
Єврейські купці
Єврейські купці прийшли в Галичину із Заходу як біженці від переслідувань у Західній Європі (1292 рік – вигнання їх з Англії, 1394 р. – з Франції, 1490-і роки – з Іспанії і Португалії (євреї-сефарди) та з Німеччини (євреї-ашкенази). Євреї діяли за принципом осідлої логістичної мережі, яка базувалася як на крупних містах (для торгівлі оптом), так і вглиб - на великій кількості невеликих міст і сіл (для роздрібної торгівлі та зворотньому бартері), і оперували крамницями імпортних продуктів kolonyal gesheft (קאלאניאל געשעפט – «колоніал гешефт»). Вони торгували місцевими продуктами харчування (у т.ч. горіхами, медом, олією, оселедцем, свіжими фруктами, кукурудзою та іншими злаковими), екзотичними та імпортними продуктами (апельсинами, лимонами, кавою, какао, керобом, копченими шпротами, чаєм), алкоголем (анісовою горілкою, віскі, спиртом та вином), спеціями (гвоздикою, імбирем, корицею, чорним перцем, шафраном), прянощами (гірчицею, кмином, кропом), сушеними фруктами (зокрема, родзинками), вовною, інструментами, лоєм, льоном, нитками, оксамитом, тканиною, хутром, шкірою. Єврейська комерційна мережа, як правило, була основною ланкою між сільським населенням і ринковою економікою.
Вірменські купці
Вірменські купці прийшли в Галичину зі Сходу наприкінці XIII ст. і особливо в XIV ст. як біженці спочатку від сельджуків (після пограбування столиці Вірменського царства Баградітів Ані в 1045 році - міграція до Каффи (сучасна Феодосія, Україна), Тани (сучасний Азов, рф) і Кам'янця (в сучасній Білорусі)), а потім від переслідувань османів (після захоплення Криму у 1475 році - міграція на землі Східної та Центральної Європи, в Молдавію і Трансильванію (історична область сучасної Румунії)). Вірмени діяли за принципом транзитно-осідлої логістичної мережі торгових постів, які простягалися від Малої Азії до Західної Європи і Англії, а також на південь до Африки (зокрема, Абіссінії, сучасна Єфіопія), та зосереджувалися на крупних логістичних вузлах-містах переважно на торгівлі оптом. Вони торгували прянощами та шовком зі Сходу, які везли сухопутними караванними шляхами до північної Польщі та далі на північ і захід до Європи. Вірменська торгівля також була орієнтована на південь через чорноморський порт Трапезунд (нині в Туреччині), звідки вона прямувала на південний захід до Середземного моря та на південний схід до Персії.
Торгівельний Львів
1353-1356 року король Польщі (яка захопила Львівську і Перемишльську землі 1340 року) Казимир ІІІ Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування з особливим привілеєм вірменським купцям.
1379 року Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «абсолютне право складу» за привілеєм короля Польщі, Угорщини та Русі (Галичини і Володимирії) Людовика (Лайоша) І Великого. Воно передбачало, що всі купці (зокрема, згадувалися купці Угорщини та Польщі (переважно з Кракова)), які везли товари через місто, були зобов'язані впродовж двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі.
1444 року за привілеєм короля Польщі, Русі, Угорщини та Хорватії і Великого князя Литовського Владислава ІІІ Варненчика Львів отримав «генеральне право складу» без зазначення певного часу складування на товари, які привозилися до міста зі Сходу. Купець, що прибув зі східних країв, скільки б він не залишався у місті, не мав права їхати з товарами далі Львова, а змушений був відпродати їх оптом місцевим купцям. Лише член міської громади мав право вільно купувати товари у заїжджих купців, а також продавати ці товари у крамницях. Іноземним купцям було заборонено проводити між собою торговельні операції під загрозою конфіскації усього товару. Саме з цим привілеєм можна багато у чому пов’язувати збагачення львівських купців, які фактично монополізували торгівлю східними товарами у Речі Посполитій.
Львів став важливим ремісничим і торговельним центром на одній з трьох головних європейських Via Regia ("королівських доріг": Київ-Сантьяго, москва-Венеція і Константинополь-Любек) на перехресті шляхів зі сходу - з Києва і з півдня - з Аккермана в північно-західному Причорномор'ї (сьогодні - Білгород-Дністровський Одеської обл.) на захід через польські Краків і Вроцлав - до крупного європейського логістичного центру у німецькому Лейпцигу (з розгалуженнями у Скандинавію, Голландію і Англію) і далі - до Парижа і решти Франції та південніше - до Іспанії і Португалії.
Харчування у Галичині
Основною їжею у Східній Європі до другої половини ХІХ ст. (коли картопля, завезена з Південної Америки в Європу іспанцями ще на початку XVI ст., стала настільки поширеною, що перетворилася на основний продукт харчування) були зернові культури (пшоно, жито, ячмінь, овес, гречка та пшениця), доповнені капустою, огірками та коренеплодами (ріпою, бруквою, буряком, чорною та білою редькою, пастернаком, морквою, цибулею, часником), у вигляді крупи, каші, супу чи хліба.
М’ясо було представлене яловичиною, телятиною, ягнятиною (м’ясо молодого баранчика) та бараниною (м’ясо зрілих овець); риба - оселедцем, коропом, окунем, щукою; птиця - куркою, качкою, гускою, індичкою, голубами); фрукти - яблуками, грушами, вишнями, сливами), ягоди - журавлиною, зеленим і рожевим агрусом, червоною (порічками), білою і чорною смородиною, ожиною, чорницею, малиною, суницею.
Спеції та прянощі входили до складу єврейських імбирних пряників по суботах та перченого горошку як гарніру до смаженої гуски, нашаткованої соленої капусти (посипаної кмином), солених в бочках огірків (приправлених кропом). Більш дорогі індійські спеції (гвоздику, корицю, шафран), присутні на столах вельмож і шляхти, часто заміняв часник.
З 1834 року аніс, гвоздику і мускатний горіх у своїх гірких настоянках почала використовувати лікеро-горілчана фабрика Маєра Бачелеса (сина засновника династії Лейби Бачелеса), який успадкував її 1810 року, 1848 року змінив ім'я на Леопольд Максиміліан Бачевські і заснував бренд "Л.М. Бачевські. Майстер і сини", а вже після його смерті 1857 року фабрику 1875 року успадкував син Юзеф Адам, народжений 1829 року, який егоїстично ребрендував його назву у теперішню "J.A. Baczewski. 1782", приписуючи до своїх ініціалів дату заснування фабрики ще дідусем і ним же отриманий 1807 року титул "цісарського придворного постачальника".
Євреї в Галичині
Вірмени в Галичині
Повернутися на початок розділу Історія спецій
Повернутися на Головну
